Чаcтина 1: Бар Харбор – містечко у серці Нової Англії

Сімейні подорожі – наче яскраві вогники на карті пам’яті: тепло цих спогадів зігріває душу під час холодних життєвих бур…

Ми почали подорожувати на далекі відстані перед третім днем народження малюка. Я вже ділилася з вами враженнями від першої спільної поїздки в гори, і за нагоди обов’язково розповім про інші мандрівки у блозі, а цей і наступний допис присвячуються цьогорічній літній подорожі на північний схід США. Бар Харбор – невелике курортне містечко на узбережжі Атлантичного океану, оточене національним парком Акадія. Разом із Акадією, про яку я розповім наступного разу, місто Бар Харбор подарувало нам незабутню відпустку у штаті Мен.

Мене дуже вабило це місце, бо за дивним збігом обставин його рекомендували четверо знайомих. Я дуже люблю все планувати та організовувати, але в цю

поїздку ми вирушили спонтанно. Просто спакували валізи і поїхали! У спонтанних рішень є свої переваги: людина не знає, що на неї чекає, і те, що чекає, може по-справжньому здивувати чи навіть приголомшити. Коли ви дорослі, та ще й батьки, у розміреному й насиченому обов’язками житті не вистачає елементу пригоди та новизни. Коли ж людина починає відчувати свободу фізичного руху, коли вона стає вільною у своїх кроках та рішеннях – все це проектується на усвідомлення внутрішньої свободи та сили змінювати обставини. Саме такі дії нагадують, що людина є капітаном корабля, який зветься Життям, і що саме їй дано тримати штурвал та вибирати курс у майбутнє.

 

Дорога до місця призначення

Наш маршрут пролягав через шість штатів. Дорога в одну сторону без зупинок займала десять годин (майже 900 км). Я хвилювалася з цього приводу – частково тому, що не знала, як перенесе таку тривалу мандрівку дитина (наш рекорд до цього становив 6 годин), а ще через те, що сама відчувала тривогу кожного разу, коли ми від’їжджали далеко від дому.

Зробили по дорозі дві зупинки. Адріанчик частину поїздки просто спостерігав за дорогою, десь дві години спав, ще трохи часу його довелося чимось займати – малюванням або мультфільмами. Взагалі телефон і планшет рятують у таких ситуаціях – якщо маєш мультфільми чи дитячі ігри. Головне не забути зарядити всі мобільні пристрої! Загалом це був цікавий досвід: менше втоми, ніж я очікувала (чого не скажеш про чоловіка, який зголосився перебувати за кермом усю дорогу!). Я зрозуміла, що звикла до подорожей, і колишньої тривоги вже не виникає, а для дитини

головне – зручне автокрісло, де можна більш-менш комфортно спати, наперед заплановані сидячі заняття та регулярні зупинки, щоб побігати.
Ландшафти не дуже змінювалися від штату до штату, оскільки це невеликі території (порівняно з іншими частинами США). Проте коли ми долали останню сотню миль, то здавалося, що потрапили в кінець цивілізації – дика природа, поодинокі небагаті поселення, рідкісні магазини та придорожні кафе. З’явилося відчуття паралельної реальності, яке не покидало мене до останнього дня відпустки…

Прибуття у Бар Харбор

Ми прибули до місця призначення близько шостої години вечора. Коли в’їжджали в місто, мені здавалося, що я потрапила в казку (що то була за казка, я зрозуміла ближче до закінчення подорожі – читайте далі, щоб дізнатися).

Синява океану в позолоті призахідного сонця і скелясті гори, що стіною охороняють чашу міста, оповитого атлантичними водами – ця картина і зараз наживо постає перед моїми очима. Пришвартовані в гавані кораблі та чайки, що літають над узбережжям – особливий шарм портового містечка зачарував мене з першого погляду.

 

Нічне місто

Коли ми нарешті вийшли з авто біля готелю, в якому мали перебувати першу добу, холодна вологість повітря пронизала тіло, а в ніздрі врізався запах

 

риби. Готель розташований на самому узбережжі, поруч із мариною. Ми повечеряли в італійському ресторані і вирушили на прогулянку набережною.

 

Дерев’яні доки з чудовими декораціями – морські сіті, дерев’яні поплавки, піратські скрині для скарбів, рибальські снасті та пастки для омарів (про омарів

розповім окремо) – усе це створює неповторний колорит рибальського містечка. При світлі лампадок і шумі прибою мені згадувалися оповідання про море, яких багато перечитала в юності, і я почувалася героїнею котрогось із них. Нічний Бар Харбор – це солоне повітря та насичений рибний запах, вогні кораблів та плескіт хвиль, загадковість і таємничість… Пригоди та романтика тут переплетені, як рибальська сітка.

 

 

Колишня літня колонія для американської еліти

Місто Бар Харбор розташоване на краю океану, на острові Mount Desert, і

 

оточене з одного боку затокою, а з інших трьох сторін – горами Акадії. Бар Харбор досить відомий, але не перенасичений туристами. Протягом літнього сезону в порт постійно прибувають круїзні кораблі – близько 175 тисяч туристів щороку.

 

 

 

Першими відвідувачами острова були художники наприкінці ХІХ століття. Своїми картинами вони привабили інших людей приїхати і побачити красу місцевої природи на власні очі. Поступово ці місця стали популярним місцем

для проведення літньої відпустки серед багатих американців. Завдяки їм з’явилося багато елегантних котеджів. Зараз розкішні маєтки та величні готелі нагадують про минуле міста, яке служило домом для багатьох впливових людей свого часу – Рокфеллера, Карнегі, Вандербільдта, Форда та інших.

 

День у порті

Уранці вид із вікна готелю заполонив моє серце – блакитне небо, гори і кораблі! У нас був номер на першому поверсі, де одні двері вели з кімнати у

 

внутрішній коридор, а інші – просто на набережну. Ми вийшли на вулицю, прогулялися біля океану – Адріанчик помилувався кораблями у порті, а потім поснідали за столиком у нашому міні-дворику.

Пізніше оглядали ділову частину міста, де безліч сувенірних крамниць, а ще кафе і ресторанів, що пропонують страви із омарів, спускалися до причалу і блукали стежиною понад океаном. Малюк із татом будував пірамідки з камінчиків.

Перед поверненням до готелю, споглядаючи кораблі, їли ягідне морозиво – його солодкий смак асоціюється в мене з цією незабутньою відпусткою.

 

 

 

 

Коли пригріло обіднє сонце, ми перемістилися до басейну.

Цей момент відпочинку можна назвати лінивим і недбалим – просто заради відпочинку. Малюк поплюскався у водичці і полежав зі мною на лежаку, переглядаючи на телефоні мультфільми. Увечері ми переїхали до готелю в іншому місті і наступного дня вирушили відкривати для себе Акадію – про що в наступній публікації!

 

Епілог

Останнього вечора нашої відпустки ми прогулювалися стежиною понад океаном, що починається від причалу. Я ходила по валунах, таких характерних для тутешніх місцин. Сидячи на камені і споглядаючи красу природи та кораблів у призахідному сонці, я розмірковувала про містичність цього місця, про невидиму енергію гір та океану, від якої хочеться творити і просто жити. А ще ця невгамовна романтика і пригода, яку я нарешті змогла конвертувати в знайомий казковий сценарій – повість «Пурпурові вітрила». Я сиділа на березі і почувалася, як Асоль, що виглядає свою мрію. І поволі розуміла, що казка реальна і… дива поруч ♥